Четвер
15.11.2018
17:34
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Сайт вчителя історії Голуб Катерини Олександрівни
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2018 » Жовтень » 30 » 100 років сусідства
19:17
100 років сусідства

«ЗА ВАШУ І НАШУ СВОБОДУ»: ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ СПІЛКИ З ПОЛЬСЬКОЮ «СОЛІДАРНІСТЮ»

 

1 листопада 2018 р. Український інститут національної пам'яті відкриє виставку: «100 років сусідства: Україна і Польща». Один з тематичних блоків виставки присвячений співпраці Народного Руху України та польської «Солідарності». Проте, ця співпраця була започаткована ще у 1988 р. Українською Гельсінською спілкою. З нагоди 30-ліття Української Гельсінської Спілки 26 жовтня 2018 р. Український інститут національної пам’яті, Національна академія державного управління при Президентові України, Ветеранське об’єднання «Українська Гельсінська спілка» та Музей шістдесятництва організували наукову конференцію: «Історична роль Української Гельсінської спілки у відновленні незалежності Української держави (1988-1990 рр.)».

 

Взаємодію Української Гельсінської спілки з польською «Солідарністю» у своїй доповіді висвітлила співробітниця Інституту кандидат історичних наук, доцент Любов Крупник.

 

Упродовж 1989 р. країнами соціалістичного табору Центрально-Східної Європи прокотилась хвиля «оксамитових революцій», які знищили монополію комуністичних режимів. Події в Польщі стали початком падіння комуністичної системи у цілій Центрально-Східній Європі (під час частково вільних парламентських виборів у червні 1989 р. «Солідарність» здобула 99 із 100 місць у Сенаті та усі можливі 35 % місць в Сеймі). Пожвавились національні рухи і у республіках СРСР, найперше у Прибалтиці. Все це стало суттєвим поштовхом для українського національного руху, який разом з іншими антикомуністичними рухами зіграв вагому роль у розпаді СРСР.

 

Україна відігравала вагоме місце в СРСР не тільки завдяки економічному та людському потенціалу, а й завдяки ідеологічній та духовній складовій. Історичний міф, що обґрунтовував право домінування Росії над іншими республіками, втрачав сенс без участі у цій конструкції України. Тому республіка перебувала під пильною увагою, стояла в авангарді політичних репресій, а у перші роки перебудови Україну називали «заповідником застою».

 

Ситуація змінилася після Чорнобильської катастрофи, а також внаслідок так званої «горбачовської» амністії, коли з ув’язнення виходять учасники національно-визвольного руху, українські дисиденти. За відносно сприятливих умов періоду перебудови вони стають каталізаторами громадсько-політичного життя в УРСР. Вже 6 серпня 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК) - перша незалежна громадська організація в Україні, провідну роль у якій відігравали колишні політв'язні Євген Сверстюк, Сергій Набока (голова ради), Олесь Шевченко, Ольга Гейко-Матусевич, Віталій Шевченко та інші.

 

Наприкінці грудня 1987 р. про відновлення своєї діяльності оголосила Українська Гельсінська група і саме на її основі колишні політв᾿язні утворюють першу в УРСР громадсько-політичну організацію партійного типу, що відкрито заявила про свою опозиційність до СРСР - Українську Гельсінську спілку (УГС). 7 липня 1988 р. у Львові під час п᾿ятидесятитисячного мітингу біля пам᾿ятника Івану Франку було заявлено, що сформована у 1976 р. правозахисна Українська Гельсінська група (УГГ) виконала свої завдання, а тому складає повноваження і повним складом входить в Українську Гельсінську спілку. У тому ж 1988 р. рада Українського культурологічного клубу ухвалила рішення увійти повним складом до Української Гельсінкської спілки (УГС).

 

Учасники наукової конференції «Історична роль Української Гельсінської спілки у відновленні незалежності Української держави (1988-1990 рр.)». 26 жовтня 2018 р.

 

Одним з перших рішень членів Української Гельсінської спілки було вислати своїх представника до Польщі для налагодження контактів з польською «Солідарністю», оскільки польська опозиція мала суттєвий досвід боротьби і могла надати реальну допомогу українцям. Важливість цієї поїздки була ще в тому, що це був перший контакт між українською та польською опозиціями.

 

Польські опозиційні кола стежили за подіями в Україні, зокрема, добре знаними були українські дисиденти Петро Григоренко, Валерій Марченко, Юрій Литвин, Мирослав Маринович тощо. У свою чергу українські політв'язні вже тривалий час з надією дивились на успіхи польської «Солідарності».

 

Як згадував Мирослав Маринович: «Був один момент, коли ми в таборі склали лаконічну телеграму до «Солідарності» з думкою про те, що нам вдасться той текст передати на волю і що та телеграма буде з нашими підписами. Не знаю, як там з нею склалося, але, в кожному випадку, вона писалась. Не пам'ятаю тексту телеграми, але гасло «за нашу і вашу свободу» – воно було таким надихаючим. Ми зичили їм сил, а з іншого боку розуміли, що вони борються і за нас».

 

У 1982 р., перебуваючи у таборі, Василь Стус писав: «Чи не від самого Києва стежу за подіями в Польщі. Хай живуть вольонтери свободи! Втішає їхня, поляків, нескореність радянському деспотизмові, їхні всенародні струси вражають; робітництво, інтелігенція, студентство – все, крім війська і поліції. Коли так ітимуть події, то завтра полум'я охопить і військо. Що тоді робитимуть Брежнєви-Ярузельські? (…)Профспілковий варіянт визволення надзвичайно ефективний був би і для СРСР. Коли б початки, зроблені інженером Клебановим, були підтримані по цілій країні, уряд СРСР мав би перед собою, може, найсучаснішого антагоніста. Бо Гельсінкський рух – то вища математика для цієї країни, як, може, і національно-патріотичний. Зате рух за житло й шматок хліба, рух за нормальну платню робітника – це мова загальнозрозуміла, прийнятна.(…) Польща робить епоху в тоталітарному світі і готує його крах».

 

Так само у вересні 1982 р., перебуваючи у Лук'янівській в'язниці, дисидент Юрій Литвин написав звернення до польської «Солідарності» від Української Гельсінської групи, де було сказано: «Та, воістину титанічна і героїчна боротьба, проведені «Солідарністю» протягом року, гідні подиву, захоплення, глибокого вивчення і наслідування».

 

У 1988 р. від Української Гельсінської спілки для пошуку контактів із «Солідарністю» до Польщі поїхав український дисидент Богдан Горинь. У налагодженні цих зв'язків важливу роль зіграли представники української громади Польщі, а також церква. Спершу Богдан Горинь знайшов контакт з часописом християнської молоді «Spotkania» («Зустрічі»), а через них з «Солідарністю». Цікаво, що діячі «Солідарності» були ознайомлені з діяльністю Української Гельсінської спілки, оскільки мали матеріали, які у Польщу нелегально переправлялись до греко-католицьких монастирів чернечого ордену василіан. Також організовувались зустрічі з такими чільними постаттями «Солідарності», як Яцек Куронь, Адам Міхнік, Клубом католицької інтелігенції та з редакцією часопису християнської молоді «Spotkania» («Зустрічі»).

 

Організатори наукової конференції : Голова Київської філії Української Гельсінської Спілки Олесь Шевченко, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та український політик Павло Жебрівський.

 

Провідна діячка «Солідарності» Богумила Бердиховська про приїзд до Польщі Богдана Гориня згадувала так: «Ця поїздка Гориня до Польщі – це була дивовижна справа, бо якщо візьмеш до уваги, в якому стані був дисидентський рух і як виглядала їхня історія, то видно, що вони не мали можливості подивитись на світ. І те, що вони, однак, придумали потребу будувати співпрацю, а не конфронтацію… вони проявили таку громадянську і політичну мудрість. Ну, в кожному разі, після тих зустрічей було ясно, що новий етап співпраці з Україною починається».

 

Любов Крупник з Ядвігою Хмельовською – легендою польської «Солідарності, що бореться», яка з 1988 р. разом з Піотром Глебовічим очолювала Східній відділ «Солідарності, що бореться», протягом дев’яти років перебувала в списку найбільш розшукуваних злочинців Польської Народної Республіки.

 

Голова Київської філії Української Гельсінської спілки Олесь Шевченко підкреслює, що активну підтримку українським та кримськотатарським опозиціонерам надавали лідери підпільного крила польської Солідарності – «Солідарність, що бореться» (Solidarność Walczonca), - Корнель Моравецький (голова), Ядвіга Хмельовська, Піотр Глебовіч. Зокрема, від польських побратимів у 1989-1990-х роках надходили в Україну друкарські верстати, засоби електронного зв'язку, нелегальна друкована продукція. Українська молодь проходила на теренах Польщі вишкіл на поліграфічних курсах. Було створено координаційний центр «Варшава – 90» за участю представників національно-демократичної опозиції з республік Радянського Союзу. 14 грудня 1990 р. «Маніфест «Варшави – 90» підписали опозиційні партії та організації України, Польщі, національного руху кримських татар, Литви, Латвії, Естонії, Молдови, Казахстану, Болгарії, Румунії.

 

Фактично це була реалізація ідей редактора культового часопису «Культура» Єжи Ґєдройця. Ще у 1977 році Ґєдройць ініціює "Декларацію в українській справі", що її підписують російські, польські, угорські, чеські діячі. Вони вимагали самовизначення для України і солідаризувалися з боротьбою за державну незалежність України. Єжи Ґєдройць вважав питання державності України одним із найважливіших для майбутнього Польщі й безпеки Центрально-Східної Європи.

 

Переглядів: 6 | Додав: golubka | Теги: 100 років сусідства, За нашу і вашу свободу, Україна та Польща | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Архів записів

Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples