Інформаційна година до Дня пам'яті героїв Крут

 

Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було. Українські землі до 1917 року входили до складу Російської імперії. Коли в лютому 1917 року в Росії було повалено самодержавство, українські патріоти вирішили створити свою Українську державу. Не дивлячись на жорстоку боротьбу за владу, в листопаді 1917 року Українська Центральна Рада проголосила утворення УНР. Але більшовицька Росія не могла з цим змиритися. Вже на другий день після проголошення 22 січня 1918 року Четвертого Універсалу Центральної Ради про повну незалежність УНР війська Радянської Росії перетнули північний кордон молодої держави і за допомогою червоних частин харківського радянського уряду розпочали наступ на Київ. Три армії Радянської Росії з’єдналися під Бахмачем. Залізничний шлях зв’язував Бахмач з Києвом. Саме вздовж цього шляху і продовжили наступ об’єднані радянські сили. Зупинити їх було нікому. Головні сили, підпорядковані Центральній Раді, були зосереджені на Правобережжі, де стримували наступ на Київ фронтових збільшовизованих частин російської армії. Лише під станцією Крути на прогоні Бахмач-Ніжин нашвидкоруч зібраний загін під командуванням сотника Омельченка, який складався із 300 студентів, гімназистів-старшокласників і військових курсантів, спробував перепинити шлях радянським військам. Вранці 29 січня червоні щільними колонами розпочали наступ. Протягом 5 годин українські підрозділи стримували атаки ворога. Проте незабаром, скориставшись кількаразовою перевагою в чисельності, наступаючі зім’яли оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища і не бажаючи здаватися в полон ворогові, бійці студентського куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів потрапили в полон і загинули в страшних муках. Більшовицькі кати заборонили селянам ховати тіла хлопців за християнським обрядом.

Майже 250 курсантів і студентів та 10 старшин наклали своїми молодими головами на великому бойовищі, пожертвували в ім’я волі України своїм молодим життям. Більшовики недовго грабували Київ і мордували його населення – невдовзі вони знову відступили на схід. Тіла замордованих студентів розшукали і перевезли до столиці України. 17 березня 1918 року весняне сонце пестило домовини, вкриті за козацьким звичаєм червоною китайкою: народжена в муках і руйновищах УНР прощалася зі своїми першими героями, котрі по-лицарськи поклали душу й тіло за незалежність, за волю нашої Батьківщини. Поховали крутян на високому дніпровому березі, неподалік від Аскольдової могили.

І в тисячах сердець озивалися болем і гордістю слова, мовлені на похоронах головою Центральної Ради Михайлом Грушевським: “Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні. Славна смерть за Україну!”

97 років тому 300 “мучнів українських” пішли в безсмертя. Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають, вони живуть у пам’яті і справах наступних поколінь. Тож давайте вшануємо їхню пам’ять хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Дорогі діти! Будьте патріотами, любіть свою багатостраждальну матір-Україну. Будьте гідними ваших славетних ровесників, яких розстрілювали за те, що вони любили свою батьківщину. Нехай пам’ять про героїв Крут буде вічною. І нехай їхня смерть буде для всіх нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.