Година Пам’яті
“Вам дзвони не грали, коли ви вмирали…”
Студентам-воякам, Січовим стрільцям УНР, що впали під Крутами за Україну в січні 1918 року присвячується
Жертовний хрест під Крутами стоїть,
Людською пам’яттю приречений стояти.
Холодний вітер з верховіть
Цілує хрест, як сина мати.
Це поле обробляв сівач,
Щоб колосилось буйне жито,
Тепер на нім трагедії печать,
Це поле рясно кровію полите.
Тут України юнь свята
За Україну полягла в страшну годину,
Тут розпинали не Христа,
Тут вбили юну Україну.
Тут юних 300 полягло
За честь, за волю, Україну,
Щоб вільно, радісно жилось
На цій землі онуку й сину.
Вч.: Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було. Ви знаєте, що українські землі до 1917 року входили до складу Російської імперії. Коли в лютому 1917 року в Росії було повалено самодержавство, українські патріоти вирішили створити свою Українську державу. Недивлячись на жорстоку боротьбу за владу, в листопаді 1917 року Українська Центральна Рада проголосила утворення УНР. Але більшовицька Росія не могла з цим змиритися.
1-й уч. Вже на другий день після проголошення 22 січня 1918 року Четвертого Універсалу Центральної Ради про повну незалежність УНР війська Радянської Росії перетнули північний кордон молодої держави і за допомогою червоних частин харківського радянського уряду розпочали наступ на Київ. Їх головнокомандуючий лівий есер Микола Муравйов вимагав від підлеглих командирів: “Військам обох армій Єгорова і Берзіна наказую безпощадно знищити в Києві всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції”.
2-й уч. Для підтримки військ Муравйова київський більшовицький комітет на чолі з П’ятаковим підняв на повстання проти Центральної Ради міське робітництво. Його центром став завод “Арсенал”.
3-й уч. Три армії Радянської Росії з’єдналися під Бахмачем. Залізничний шлях зв’язував Бахмач з Києвом. Саме вздовж цього шляху і продовжили наступ об’єднані радянські сили. Зупинити їх було нікому. Головні сили, підпорядковані Центральній Раді, були зосереджені на Правобережжі, де стримували наступ на Київ фронтових збільшовизованих частин російської армії. Лише під станцією Крути на прогоні Бахмач-Ніжин нашвидкоруч зібраний загін під командуванням сотника Омельченка, який складався із 300 студентів, гімназистів-старшокласників і військових курсантів, спробував перепинити шлях радянським військам.
4-й уч. Надворі холодна, сувора зима,
І вчора сказали у школі:
“Під брами столиці їх сунеться тьма –
душителів нашої волі…”
Учора дбайливо книжки поскладав:
“Вернусь – буде час для науки…”
І вперше в житті по-військовому взяв
військову рушницю у руки.
5-й уч. Дарниця, Бахмач,
Київ, Прилуки,
Стогне під шпалами
Насипу рінь.
Ось вам набої,
Рушницю у руки.
Станція Крути,
Студентський Курінь.
6-й уч. Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
“На порох стерти, перебити!” –
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей не перемогти.
7-й уч. Вранці 29 січня червоні щільними колонами розпочали наступ. Очевидно, були певні, що ніхто їм не заступить шлях на Київ. Та коли підійшли на відстань пострілу, молоді добровольці зустріли їх вогнем.
Ні шанців, ні пагорбів для прикриття…
А їх же – по двадцять на брата!
Ой, дорого мусили кожне життя,
Життя українське продати!..
8-й уч. Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем.
Чорні мундири
Танцюють в прицілі,
Щоку цілує
Грушевий приклад:
“Дай Боже, вцілити,
вцілити,
вцілити!
Дай Боже, сили –
ні кроку назад!”
1-й уч. Червоні кинулися врозсип. Вони мали значні втрати. Але за першою ворожою атакою накочувалась друга, третя… Бо прибули свіжі сили і, зрештою, червоні зайняли лінію фронту завширшки в 5 кілометрів.
2-й уч. А наші?.. Півтисячі кепсько навчених, необстріляних київських курсантів і студентів разом з 20-ма старшинами ледве обсадили трикілометровий фронт.
Чорні мундири
Степом під Крутами,
А по окопах: “Набоїв!
Набоїв!”
Зграя ворожа
Мстивістю зловчена,
Суне як хмара
Мертвотних століть.
Та цвіт калиновий
У землю не втопчете!
Цвіт той на поклик
Держави стоїть!
3-й уч. Декілька разів герої відбивали ворожі атаки. Йшли у рукопашний бій.
Як леви боролись! Завзяття в серцях…
Чому ж їм набоїв забракло?!
“В багнети!” – і поле Крутянське в снігах
ворожою кров’ю набрякло.
4- й уч. Та сили були нерівні.
Світ сколихнувся
На лінії бою!
… Підмоги не буде,
вже так воно єсть.
Коли ж для рушниць
Не стачить набоїв,
Постануть з окопів –
Юність і честь!
5-й уч. Треба було відходити. Ті, кому вдалося вціліти, розібрали колію і зуміли на декілька днів зупинити наступ. Уже коли сідали в поїзд, зауважили, що бракує багатьох студентів, котрих під вечір бачили живими. Спішно вислана розвідка донесла: в темряві студенти втратили орієнтири і пішли на вогні – станцію Крути, вже зайняту радянськими військами. Ці 32 студенти потрапили в полон і загинули в страшних муках. Більшовицькі кати заборонили селянам ховати тіла хлопців за християнським обрядом.
6-й уч. Над Крутами сніг. І пронизливий вітер
У січні ридає, голосить, гуде;
Шукає могили, де воїни-діти
На вічнім спочинку. Немає ніде…
7-й уч. Майже 250 курсантів і студентів та 10 старшин наклали своїми молодими головами на великому бойовищі, пожертвували в ім’я волі України своїм молодим життям. Вони загинули, обороняючи рідну землю, як колись триста спартанців під Фермопілами.
Як сніги покриють землю
Рядном білим – не забудь
Спом’янути тую славу,
Що лишилась нам з-під Крут.
Не шукай вже Фермопілів
Тільки Крути спогадай,
Де спартанці-українці
Полягли за рідний край.
8-й уч. Більшовики недовго грабували Київ і мордували його населення – невдовзі вони знову відступили на схід. Тіла замордованих студентів розшукали і перевезли до столиці України. 17 березня 1918 року весняне сонце пестило домовини, вкриті за козацьким звичаєм червоною китайкою: народжена в муках і руйновищах УНР прощалася зі своїми першими героями, котрі по-лицарськи поклали душу й тіло за незалежність, за волю нашої Батьківщини. Поховали крутян на високому дніпровому березі, неподалік від Аскольдової могили.
1-й уч. На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів-українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Вч.: І в тисячах сердець озивалися болем і гордістю слова, мовлені на похоронах головою Центральної Ради Михайлом Грушевським: “Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні. Славна смерть за Україну!”
Стримаймо сьогодні наші сльози. І схилімо голови перед світлою пам’яттю тих молодих лицарів, які далекого січневого ранку заступили собою шлях на Київ. Во ім’я воскреслої сьогодні України.
2-й уч. Між ними і нами
Роки глибокі,
І муки, і кров,
Лиш немає межі!
Якщо є на світі
“Коли ми вмирали…”
То значить, що ви –
Ще живі!
3-й уч. Ви стали прикладом усім,
Про вас нікому не забути!
В понурій темряві віків
Світити будуть завжди Крути.
Під світлом тим розтане тьма…
Ви палко рідний край любили,
Любові ж вашій меж нема:
Вона живе із-за могили.
4-й уч. Крути! Крути! Вас нам не забути.
В мільйонах українських серць
Ще тисячоліття буде пломеніти
Ваш славний, мужній, героїчний герць.
Мужньо, гордо бились з чужаками,
Поки впав останній з юнаків…
Слава їх пережила роками,
Й буде жити тисячі віків!
Вч.: 97 років тому 300 “мучнів українських” пішли в безсмертя. Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають, вони живуть у пам’яті і справах наступних поколінь. Сьогодні в цьому залі ми зібралися, щоб пом’янути полеглих героїв Крут. Тож давайте вшануємо їхню пам’ять хвилиною мовчання.
Хвилина мовчання
Дорогі діти! Будьте патріотами, любіть свою багатостраждальну матір-Україну. Будьте гідними ваших славетних ровесників, яких розстрілювали за те, що вони любили свою батьківщину. Нехай пам’ять про героїв Крут буде вічною. І нехай їхня смерть буде для всіх нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.
5-й уч. Ви за свободу гинули без скарги,
Серед пожеж і руїн.
Вічна вам пам’ять, вічна вам слава
І наш доземний уклін.
Використана література
- Булах Григорій. Крути // Україна. – 1995. - № 1-2.
- Гавриш Дмитро. Як сніги покриють землю.
- Кобець Олекса. На Крути // Нація і держава. – 2004. – 17 лютого (№ 6).
- Роєнко Віктор. Крути.
- Тичина Павло. Пам’яті тридцяти.