Діяльність Товариства
Рідний край... Кожна людина по своєму розуміє, що для неї рідний край, її Батьківщина. Для однієї – це місцевість, де вона народилася, для другої – місцевість, де пройшло її дитинство, для третьої – це село, місто, район, в якому вона проживає. Ми горді тим, що проживаємо на благословенній черкаській землі, а наше рідне село Матусів – найкраще, наймиліше, найдорожче в усьому світі, бо воно наш дім, в якому всім затишно і добре. Дім, який має своє минуле і своє майбутнє.
Я село люблю своє,
Я тут народилась,
Тут зробила перші кроки,
А від маминої пісні мови я навчилась.
Село моє, для мене ти єдине.
Тут, навіть, дим солодкий, не гіркий.
Вкраїна - матінка ніколи не загине,
Допоки Матусів на світі є такий!
Цей вірш написала Іра Єршова, наша випускниця, одна з перших найактивніших членів Товариства. Яка любов до рідної землі звучить в цих словах! І з такою самою любов’ю члени Товариства написали ось ці слова:
“На карті України, в самому її центрі, можна легко знайти невелику річку Тясмин та її праву притоку – річку Гнилий Ташлик, в середній течії якої й розташоване наше село Матусів.
Хто хоч раз побував у нашому селі, той не від’їжджав звідси байдужим. У нього залишалися приємні спогади про красиве і багате на природу село, про працьовитих, талановитих, гостинних, добрих і щедрих душею його жителів.
Широко розкинулось, то ховаючись в низині, то вибігаючи на високі пагорби, село Матусів. Подивишся вранці, коли піднімається сонце, - замилуєшся. Глибокими улоговинами біжить річка, про яку можна здогадатися тільки по густій зеленій стрічці верб – її обов’язкових супутників. Світло-зелені вдалині – вони тонуть в ранковому тумані. Із зелені садів дивляться світлими вікнами красиві будинки матусян. Зафарбовані рожевою аквареллю сонця, вони надають селу особливої краси.
Якщо ви жодного разу не були в нашому селі, то обов’язково приїздіть. Помилуєтесь чудовими краєвидами долин, байраків та доглянутих полів, нап’єтеся джерельної водиці в Тугаєвому яру, яку, за переказами старожилів, приносили кожного ранку кріпаки до маєтку пана Андріяна Лопухіна, і вся його родина натщесерце пила цілющу воду, оберігаючись від усіляких хвороб. Скупаєтесь в Скарбовому ставку, що в центрі села, половите коропів у Багачевому ставку, відвідаєте рукотворні острови Кохання та Лебединий, де вас зачарують птахи – символи вірного кохання – білі лебеді, які поселяються тут кожної весни. Помолитесь Богові у старовинній Вознесенській церкві, зустрінетесь із прекрасними жителями села, які обов’язково запросять вас до господи і пригостять смачними стравами. Словом, приїздіть, не пошкодуєте!”
Саме цими словами починається розробка туристично-краєзнавчого маршруту Шпола – Матусів, який ми розробили в рамках проведення Всеукраїнської історико-географічної експедиції “Історія міст і сіл України”. Саме за розробку цього маршруту та за нарис-опис села ми стали лауреатами обласного туру цієї експедиції.
Любити свій край – це означає, в першу чергу, його добре знати. Відомий педагог К. Ушинський писав, що знання про рідний край так само необхідні для духовного розвитку дитини, як уміння писати і читати. Саме тому Товариство багато чого зробило з метою вивчення історії нашого краю. В першу чергу це стосується такого напряму нашої роботи як збирання спогадів очевидців тих чи інших знаменних подій в історії нашого краю.
Однією із таких трагічних сторінок історії був Голодомор 1932-1933 рр. Щоб зберегти пам’ять про тих, хто в 1932-1933 роках загинув голодною смертю, члени Товариства вирішили розшукати людей, які пам’ятають роки голодомору. Наше Товариство зібрало спогади людей, які пережили ці страшні роки і залишилися живі. Учні спілкувалися з різними за віком людьми – свідками голодомору. Сьогодні вони вже старенькі, багато хто з них лежать хворі, не піднімаються з ліжка, але розум у них ясний і з пам’яттю теж проблем немає. Всі вони починали свою розповідь про лихоліття зі сльозами на очах. Висловлювали нам вдячність, що не забули про них і про тих, кого вже давно немає. Ми зібрали спогади майже 30 очевидців Голодомору 1932-1933 років. На основі цих спогадів спробували відтворити історичну картину того, що відбувалося в нашому краї в ті страшні часи.
Нещодавно побачила світ книга спогадів “Голодомор 1932-1933 рр.: Шполянщина свідчить”. В цю книгу ввійшов невеликий нарис про наше село в роки Голодомору, написаний нашим Товариством на основі зібраних спогадів та самі спогади очевидців.
Спогади Уляни Василівни Кужель (Бойко), 1926 р.н., жительки с.Матусів: “У 1933 році мені було тільки 7 років, але я добре пам’ятаю той час. Родина в нас була велика: 4 дітей по матері та 7 дітей по батькові. Наша хата була край села, а коло хати посіяли колгоспний ячмінь, гектарів 20. Того року було багато мишей. Вони наносили в свої нори чимало зерна. Ми раненько встанемо, беремо мішок, відро і по мишачих слідах вишукуємо їхні нори. Забирали зерно і приносили додому. Так назбирали 2 мішки ячменю. У той час така ситуація склалася, що в хаті зерна держати не можна, бо прийде продбригада і забере.
Голод почав підкошувати нас і наших сусідів. Коні в колгоспі здихали від голоду так само, як і люди. Їх витягали на кінське кладовище. Мати, тітка Ганна, тітка Наталка та інші жінки замотували сокири в мішки і йшли туди по м’ясо. Мати принесе шматок тої здохлятини, порубає дрібненько, довго варить в казані, ще й дожарює. Хоч їж, хоч помирай. Їли, а потім животи боліли. Про хліб не було що й думати. Макуху можна було купити в Павлівці на базарі, але тільки з гірчиці. Нашому життю підходив кінець. Почали пухнути від голоду, стали сумні, тихенько говоримо, багато спимо. Ніхто тобі не поможе і ніхто нічого не дасть. Мати пізньої ночі почала підбиратися до нашої останньої схованки. У коморі-землянці була викопана яма, а в ній заховано мішків 2 картоплі і 2 відра кукурудзи зерном. Мати потроху витягала кукурудзу, молола на крупи машинкою. Вночі варили нам куліш, вночі його з’їдали, щоб ніхто не бачив. Наш запас щоденно зменшувався. До нового врожаю не вистачало.
Дорослі і діти, які могли ходити, ішли в поле на ті лани, які в минулому році були засіяні кукурудзою, соняшниками, буряками і збирали по качану, по зернині, по корінцю. Якщо голод не примусив з’їсти на полі, то приносили додому і мати варила їжу.
Голова колгоспу Майорський дізнався про людські походи за зерном і наказав плотникам серед поля зробити вишку і на вишку посадив вартового. Важко стало пробиратися в пшеницю. Вартовий ловив дітей і дорослих, відводив до контори колгоспу. Мати нас сварила, щоб ми не йшли в поле. Але вже таке наше щастя було, що ми ні разу не попалися. Голова малих бив і кидав у маштарку (темну кімнату), а дорослих здавав до криміналу.
У жнива 1933-го року багато людей померло, наївшись свіжоспеченого хліба. Отаке горе: голод пережили, а померли від хліба. Ми теж дочекалися нашого жита. Батьки вижали, змолотили, на жорнах змололи і матуся спекла перший раз хліб. Взяла першу хлібину, побожно поцілувала її, а потім передала татові. Батько теж поцілував хлібину. Далі мати різала хлібину на скибки і давала кожному з нас. Ми брали скибку двома руками, цілували матусю в руки і цілували скибку, тулили її до грудей і їли над столом, щоб і крихта не впала на долівку. Матуся наказувала, щоб не їли нагло, бо кишки скрутяться.
Такого страхіття хай не знають ні наші внуки, ні наші правнуки, ніякі люди в цілому світі”.
Ще однією трагічною сторінкою української історії була Велика Вітчизняна війна. В 2004 р. наша країна відзначала 60-річчя визволення України від фашистських загарбників та Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Міністерство освіти і науки України оголосило проведення Всеукраїнської акції учнівської молоді „Збережемо пам’ять про подвиг”. Ми включилися в цю акцію і зібрали установчі дані на 14 ветеранів війни, 13 остарбайтерів та на 60 односельчан, які перебували на окупованій території і зібрали їхні спогади. Також ми склали узагальнені списки на 380 матусян з вказівкою на час та місце їх загибелі і поховання.
Ми зав’язали листування з членами пошукових загонів з деяких населених пунктів, в яких є могили наших земляків. Крім того, нами встановлені дані на 61-го жителя нашого села, які воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни і загинули або пропали безвісти і прізвища яких не були занесені до Книги Пам'яті села. На ознаменування 60-річчя Великої Перемоги ми передали ці дані для занесення до Книги Пам'яті.
Також ми взяли участь у вікторині „Партизанська слава”, приуроченій Дню партизанської слави, який щорічно відзначається у вересні. Її проводила обласна рада ветеранів, обласний краєзнавчий музей та редакція обласної газети „Черкаський край”. І хоча в цій вікторині ми зайняли третє місце, та вважаємо, що це непоганий результат.
Члени нашого Товариства провели велику пошукову роботу до 80-річчя нашого Шполянського району. Ми стали переможцями краєзнавчої вікторини, яку проводив районний відділ у справах молоді і були нагороджені почесною грамотою та цінним призом.
Багато із зібраних нами матеріалів ввійшли до виданого до 15-річчя незалежності України “Календаря Шполянщини”. У ньому зібраний багатий фактичний матеріал по історії Шполянщини від давніх часів до наших днів та про людей, які прославили нашу землю.
Відомості про багатьох з відомих людей, які своєю творчістю, наполегливою працею прославили наш край містяться в невеликому довіднику “Відомі люди Шполянщини”, який було створено членами Товариства за матеріалами пошукової роботи. У довіднику містяться короткі біографічні дані на 59 земляків-шполян, які прославили нашу рідну землю не тільки в Україні, а й за її межами.
Велику допомогу у пошуковій роботі відіграє періодична преса. Тут завжди можна знайти цікавий матеріал з історії нашого краю. Наприклад, у журналі “Службовець” за 1926 р. міститься цікавий матеріал про Шполу. А в журналі “Пробуждение” за 1914 р. міститься цікава стаття “Заколдованный круг”. В ній ще в ті часи піднімалося питання про боротьбу з пияцтвом. Причому наводяться дані по алкоголізму серед учнів шкіл. Наша школа не один рік була учасницею українсько-канадського проекту “Молодь за здоров’я”. Науково-методична проблема нашої школи “Формування здорового способу життя в процесі навчально-методичної роботи”. І ось, як виявилося, можна поєднати здавалось би дві несумісні речі – формування здорового способу життя і краєзнавчо-пошукову роботу. Стаття закінчується словами, які можна взяти на озброєння і сьогодні:
Трезвости чистой скрижали внесите
В царство страданий и зла!
Встаньте на дело, великое дело…
Что нам насмешки! Сомкнитесь дружней!
Бог нам поможет! Идемте лишь смело
Навстречу заре лучших дней!
Вчителі нашої школи-члени Товариства Демиденко Надія Михайлівна і Цимбалюк Галина Миколаївна написали пісню, яка стала своєрідною візиткою і проекту “Молодь за здоров’я” і нашої школи.
Товариство існує вже 10 років. За цей час воно стало в школі своєрідним центром патріотичного виховання учнів. Відзначення історичних подій та державних свят і підготовку до них майже завжди проводять члени Товариства. В школі вже стало доброю традицією відзначати День партизанської слави, День пам’яті жертв Голодомору, День пам’яті героїв Крут, День Перемоги та ін. Як правило, в такий день для учнів молодших класів (інколи, й середніх класів) проводяться т.зв. “Інформаційні сторінки”: члени Товариства коротко знайомлять школяриків із цією пам’ятною датою в історії нашої країни. Для учнів середніх та старших класів проводяться інші заходи: Години Пам’яті, усні журнали, конференції тощо. Іноді заходи проводяться для учнів всієї школи.