Черкащина в
роки окупації
У роки Другої світової війни
загинуло 168481 черкащан, в тому числі 151031 – безпосередні учасники бойових
дій – військовослужбовці, партизани, бійці народного ополчення та винищувальних
батальйонів.
На території Черкащини гітлерівці
знищили понад 120 тис. чоловік цивільного населення. Так, за період окупації у
Звенигородському районі було розстріляно понад 5 тис. чоловік, стільки ж у
Монастирищенському та Христинівському районах, у Корсунь-Шевченківському –
понад 3 тис., Канівському – 482, Чорнобаївському – 500 чоловік. Після
звільнення Золотоноші на околиці міста було виявлено 30 поховань, в яких
знаходяться останки близько 13 тис. чоловік. У невеличкому містечку Умань, в
якому до війни нараховувалося трохи більше 50 тис. чоловік, було розстріляно
гітлерівцями в сухому яру понад 25 тис. мирних жителів. Крім цього, щодня в
Уманському таборі для військовополонених в, так званій, «Уманській ямі» від
нелюдських умов утримання гинуло по 60-70 військовополонених.
Протягом перших місяців окупації на
території краю була створена розгалужена мережа концтаборів і в’язниць.
Зокрема, в Драбівському районі діяли концтабори в сс. Жорнокльови і Шрамківка,
в Чорнобаївському – в с. Хрестителеве, в Христинівському – в с. Івангород, в
Тальному – в гранкар’єрі. У с. Бабанка Уманського району та с. Буки
Маньнівського району на концтабори були перетворені місцеві середні школи, у
Золотоноші і Смілі – на території військових містечок, у Каневі – в музеї ім.
Т. Г. Шевченка та ін.
Згідно з розпорядженням окупаційної
влади кожен, хто переховував військовополонених чи надавав медичну допомогу
пораненим червоноармійцям – підлягав розстрілу. Але, не зважаючи на загрозу,
населення краю не лише переховувало оточенців, євреїв, лікувало поранених,
допомагало партизанам, а й з допомогою патріотів була створена ціла мережа
підпільних шпиталів. Крім широковідомого шпиталю Силіна у Вереміївці
Чорнобаївського району діяли подібні заклади в Драбові, Шполі, Умані, Тальному,
в с. Верхнячка Христинівського району, в с. Цибулів Монастирищенського району
та ряді інших містечок і сіл Черкащини.
З перших днів окупації Черкаського
краю гітлерівці почали насильно відправляти місцевих жителів на каторжні роботи
до Німеччини. Так, з Умані було вивезено в неволю 7 тис. юнаків та дівчат, з
Іркліївського району – 4482, з Черкас – 8 тис., з Городища – 1869, Вільшани –
649, Христинівського району – 4 тис., Моринців – 529, Тального – 436, Чигирина
– понад 1000, Чорнобая – 1527, Цибульова – 496, Ротмистрівки – 370, Ладиженки –
319, Жовтина – 360, Макіївки – 297, Жаботина – 405, Кам’янки – 400, Золотоноші
– 433, Гельмязева – 270, Бузівки – 350, Маньківки – 350, Канева – 242, Лисянки
– 385, Старосілля – 884 та ін. На терор загарбників Черкащина відповідала
розгортанням масового опору. В жодному селі, місті окупанти не знали спокою. У
роки війни в краї з ненависним ворогом боролися члени 30 організацій і 39
підпільних патріотичних груп, 24 партизанські загони, 2-га Українська
партизанська бригада, діяло 4 районних і один міжрайонний антифашистські центри
Опору. Як свідчать архівні документи на Черкащині підпілля очолювали істинні
патріоти української землі, і не завжди «анкетно чисті активісти». Так, у
Тальному підпільну організацію очолили брати Григорій і Віталій Проценки,
батько яких Володимир Боніфатійович, директор Веселокутської середньої школи,
20 листопада 1937 року був засуджений трійкою при Київському обласному
управлінні НКВС, як член «української націоналістичної організації» на 10 років
концтаборів. У Христинівському районі підпільну організацію створили брати
Панченки – сини, так званого, «ворога народу». І таких прикладів чимало. Тому,
можливо, і не випадковим було те, що про боротьбу партизан і підпільників
України тривалий час замовчували. Багатьох керівників партизанських і
підпільних груп за сфальсифікованими справами відправили у концтабори, чи
просто розстріляли, як «агентів гестапо», як це трапилось, зокрема, з
організатором підпілля с. Тальянки Тальнівського району Кузьмою Грибом,
комісаром одного з Черкаських загонів Фокіним, партизаном Гречухою та іншими.
Всьому світові, як символ не
людяності і злочину фашизму проти мирних громадян, відоме село Лідице (Чеська
республіка), яке було спалене, а 172 мешканця розстріляно. На Черкащині таких
сіл більше десяти. Зокрема, 18 червня 1943 року було повністю спалено хутір
Буда Чигиринського району і знищено 82 його жителя, у жовтні-листопаді в тому ж
районі спалено у селі Мельники 352 двори і знищено 300 мешканців, а у селі
Вдовин Хутір – 140 дворів і 409 жителів. 10 січня 1944 року у селі Острівець
Уманського району було спалено 200 дворів і розстріляно 156 жителів. Така ж
доля спіткала і села Будище Черкаського району, Шестеринці Лисянського, хутір
Павлопіль Маньківського, Ленінське Чигиринського районів та ряд інших.
|
