Блер Ентоні (Тоні) (нар. 1953 р.) – державний і політичний діяч Великої Британії, прем’єр-міністр у 1997-2007 рр. Народився 6 травня 1953 р. Його батько, юрист за професією, був запеклим консерватором. Тоні отримав освіту у двох престижних школах і Феттес-коледжі в Единбурзі. У проміжку між навчанням у коледжі в Единбурзі й Оксфордському університеті провів рік у Лондоні, де працював шофером автофургона, пакувальником в універсальному магазині, переносив музичні інструменти для ансамблів. У 1975 р. отримав диплом юриста і зайнявся адвокатською діяльністю. З 1975 р. став членом Лейбористської партії, яка завдяки його зусиллям була реформована в дусі «нового лейборизму». У 1985 р. був обраний депутатом палати громад. Через 5 років увійшов до «тіньового кабінету»; незабаром став «тіньовим» міністром внутрішніх справ. З 1995 р. метою Лейбористської партії стало створення соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій індивідуальна ініціатива і заповзятливість поєднувалися б з колективізмом громадянського суспільства і соціальною відповідальністю держави. Ідеологічна перебудова партії забезпечила їй приголомшливий успіх на парламентських виборах у травні 1997 р. Е.Блер у свої 44 роки став наймолодшим прем’єр-міністром Великої Британії з часів У.Пітта-молодшого. Очолювана ним Лейбористська партія одержала переконливі перемоги на парламентських виборах 2001 та 2005 рр. Блер став першим в історії лідером, який привів Лейбористську партію до трьох перемого поспіль. У 1997 р. газета «Файненшл Таймс» назвала Тоні Блера «людиною року» за здатність визначати «політичну погоду», а в січні 1999 р. за активну участь у переговорах з урегулювання ситуації в Ольстері йому присуджена міжнародна премія Карла Великого.

Голль Шарль де (1890-1970) – один із видатних політичних і державних діячів Франції, президент Франції у 1959-1969 рр. Народився в 1890 р. у місті Лілль у родині викладача філософії та літератури паризького коледжу єзуїтів. Батьки Шарля своїх п’ятьох дітей виховували в дусі католицизму і патріотизму. У 1901 р. Шарль почав навчання в коледжі, а в 1909 р. вступив до військового училища Сен-Сір, яке закінчив з відмінною атестацією. Продовжив освіту у Вищій військовій школі в Парижі. Учасник Першої світової війни. Тричі був поранений, потрапив до німецького полону, звідки п’ять разів намагався втекти. Тільки по закінченні війни повернувся до Франції. У 1925 р. перейшов на роботу в генеральний штаб. У 1937 р. після присвоєння звання полковника був призначений командиром танкового полку в м.Мец. У 1940 р. підвищений у чин бригадного генерала і призначений заступником військового міністра. Під час Другої світової війни заснував у Лондоні патріотичну організацію «Вільна Франція» (з 1942 р. – «Франція, що бореться»), яка приєдналася до антигітлерівської коаліції. У 1941 р. став керівником Французького національного комітету, у 1943 р. – Французького комітету національного визволення, створеного в Алжирі. У 1944-січні 1946 рр. – голова Тимчасового уряду Франції. З 1947 р. керував діяльністю заснованої ним політичної партії «Об'єднання французького народу». У 1958 р. став прем’єр-міністром Франції. З ініціативи де Голля була підготовлена нова конституція Франції (1958), що розширила права президента. 21 грудня 1958 р. обраний президентом Французької Республіки. У 1965 р. переобраний на повторний термін. Після поразки на референдумі 28 квітня 1969 р. добровільно вийшов у відставку. Увійшов в історію Франції як велика неординарна особистість і деякі історики вважають його «найвидатнішим французом ХХ ст.». Помер у 1970 р. Його прах поховано на скромному сільському цвинтарі, як того хотів сам де Голль.

Колль Гельмут (нар. 1930 р.) – політичний та державний діяч, канцлер ФРН у 1982-1998 рр. Народився 30 квітня 1930 р. у м.Людвігсхафен в родині фінансового чиновника. Наприкінці Другої світової війни був призваний до лав вермахту, але участі у військових діях не брав. Вивчав соціальні та політичні науки у Франкфуртському і Гейдельберзькому університетах. З 1947 р. – член Християнсько-демократичного союзу (ХДС), займав ряд посад у партійній структурі. У 1969-1976 pp. очолював уряд землі Рейнланд-Пфальц. З середини 1970-х pp. Коллю як лідеру ХДС довелося вирішувати завдання повернення християнським демократам влади в Німеччині. Будучи лідером опозиції в бундестазі, він зумів залучити до співпраці з ХДС депутатів дрібних партій і сформувати коаліцію, яка здобула більшість місць у парламенті. У 1982 р. змінив Г. Шмідта на посту федерального канцлера. На виборах 1983, 1987, 1990 і 1994 р. коаліція партій на чолі з ХДС зберегла своє провідне становище в бундестазі. На посаді канцлера Колль продовжив політику європейської інтеграції і зміцнення НАТО. Разом з тим він прагнув до зближення зі Східною Німеччиною. Коли в кінці 1989 р. було повалено комуністичний режим НДР, Колль вдався до рішучих дій із метою об'єднання Німеччини, яке сталося 3 жовтня 1990 р. Перед його урядом постало нове внутрішньополітичне завдання — вирівнювання рівня життя Східної й Західної Німеччини. Він виступив за європейську інтеграцію; за його активного сприяння в лютому 1993 р. було підписано Маастрихтський договір про утворення Європейського Союзу. Колль намагався посилити вплив Німеччини на розв'язання світових проблем, добитися для Німеччини постійного місця в Раді Безпеки ООН. Завдяки його наполегливості німецькі війська вперше за післявоєнний час взяли участь у воєнних операціях за кордоном (Боснія, липень 1994 р.). На парламентських виборах у вересні 1998 р. перемогу одержала СДПН. Після поразки на виборах Г.Колль був звинувачений у використанні заборонених джерел для фінансування своєї партії. Відкинувши усі звинувачення, Колль залишив посаду лідера ХДС.

Меркель (Каснер) Ангела Доротея (нар.1954 р.) – державний і політичний діяч Німеччини, канцлер ФРН з 2005 р. Народилася 17 липня 1954 р. у Гамбурзі. У 1978 р. закінчила фізичний факультет Лейпцизького університету, одружилася з Ульріхом Меркелем. Працювала в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР, у 1986 р. захистила докторську дисертацію. У політику прийшла після падіння Берлінської стіни. У 1989 р. вступила в організацію «Демократичне пробудження», за рік стала її прес-секретарем, а через кілька місяців зайняла ту ж посаду в першому й останньому не комуністичному уряді НДР. Незабаром приєдналася до християнських демократів і в 1990 р. стала депутатом від ХДС у першому об’єднаному бундестазі. У 1991 р. займала пост федерального міністра у справах родини, жінок і молоді. У 1994-1998 рр. – міністр з питань довкілля, захисту природи й безпеки атомних реакторів. З 1993 по 2000 рр. очолювала земельну організацію ХДС у Мекленбурзі – Передній Померанії. У 1998 р. стала генеральним секретарем ХДС. У 2002 р. очолила ХДС, у 2005 р. була обрана федеральним канцлером ФРН. Після перемоги на виборах 2009 р. знову переобрана на посаду канцлера. Відрізняється твердим характером, за що її називають «німецькою Маргарет Тетчер».

Тетчер (Робертс) Маргарет Хілда (нар. 1925 р.) – прем’єр-міністр Великої Британії у 1979-1990 рр. Народилася 13 жовтня 1925 р. у містечку Грантем у Північній Англії. Її батько був власником бакалійної крамниці. Дух «старої доброї Англії» - шанування родини, принципу власності, англіканської віри, неприйняття заснованої на вседозволеності «нової моралі» - Маргарет засвоїла з дитинства. У 1943 р. вступила на хімічний факультет Оксфордського університету й включилася в роботу студентської асоціації Консервативної партії, згодом ставши її президентом. Була першою жінкою-головою університетської асоціації Консервативної партії. У 1951 р. вийшла заміж за заможного бізнесмена Деніса Тетчера, а через два роки в них народилася двійня – хлопчик і дівчинка. Згодом закінчила юридичний факультет в Оксфорді і отримала свідоцтво адвоката. Попрацювавши 5 років в адвокатурі, у 1959 р. була обрана депутатом палати громад британського парламенту. У 1961-1964 рр. – парламентський секретар міністерства пенсій і соціального забезпечення. У 1970-1974 рр. займала посаду міністра з питань науки й освіти. В лютому 1975 р. стала лідером консерваторів. Вона виявила себе прихильницею консервативних поглядів, людиною з твердим характером. У 1979 р. стала прем’єр-міністром. Для її внутрішньої політики було характерне скорочення державного сектору й державного регулювання економіки та надання максимальної свободи приватному підприємництву. М.Тетчер здобула великий авторитет у Британії і далеко за її межами. Неухильність та послідовність у відстоюванні своїх поглядів та принципів, жорсткість під час втілення у життя прийнятих рішень закріпили за Тетчер титул «залізної леді».  Президент США Р.Рейган називав її «великою жінкою-державним діячем світу».  «Залізна леді» завзято опиралася інтеграції Великої Британії у європейську валютну систему. Це викликало невдоволення більшості консерваторів своїм лідером, і у листопаді 1990 р. М.Тетчер залишила пост лідера партії і посаду прем’єр-міністра. Прем’єрство М.Тетчер було найтривалішим у ХХ ст. Після виходу у відставку написала книгу «Мистецтво управління державою». У червні 1992 р. М.Тетчер отримала по життєве перство і як баронеса зайняла місце у палаті лордів.. Дама Ордену підв’язки.

Черчілль Уїнстон Леонард Спенсер (1874-1965) – герцог Мальборо, британський державний та військовий діяч, прем’єр-міністр Великої Британії (1940-1945 рр., 1951-1955 рр.), журналіст, письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1953). Народився 30 листопада 1874 р. у сім’ї лорда Рандольфа Черчілля. Закінчив привілейовану школу Харроу і військову академію в Сандхерсті. Служив у колоніальних військах в Індії та Судані. Під час англо-бурської війни був військовим кореспондентом газети «Морнінг пост». У 1900 р. був обраний у палату громад від консерваторів. У 1904 р. перейшов у ліберальну партію і представляв її в парламенті у 1906-1922 рр. У 1906-1915 рр. займав відповідальні міністерські посади, зокрема й міністра військового флоту. Невдачі кількох морських операцій змусили його залишити свій пост у кабінеті міністрів. Влітку 1917 р. став міністром військового постачання в коаліційному уряді Ллойд-Джорджа, у 1919-1921 рр. був військово-морським міністром та міністром авіації. Коли в 1922 р. уряд Ллойд-Джорджа пішов у відставку, Черчілль протягом кількох років доволі успішно займався літературою та живописом. У 1924 р. знову став членом Консервативної партії. Його обирають до палати громад, він працює на посту міністра фінансів. У 1929 р. залишає посаду міністра і стає ректором Единбурзького університету, пише книги. У 1930-ті рр. був в опозиції до керівництва Консервативної партії. У 1939-1940 рр. – морський міністр.10 травня 1940 р. його було висунуто на посаду прем’єр-міністра коаліційного уряду.  У 1940-1945 рр. і у 1951-1955 рр. очолював британський уряд. У 1953 р. Черчіллю була присуджена Нобелівська премія з літератури (за праці з історії) та за шеститомник мемуарів «Друга світова війна». Після відставки у квітні 1955 р. відійшов від активної політичної діяльності. Помер у Лондоні 24 січня 1965 р.

Ширак Жак Рене (нар. 1932 р.) – французький державний і політичний діяч, президент Франції у 1995-2007 рр. Народився 29 листопада 1932 р. у Парижі в родині банківського службовця. Навчався в ліцеї Карно і Людовика Великого, три місяці пропрацював на транспортному судні. Служив у французькій армії, в 1956-1957 рр. брав участь в Алжирській війні і був поранений. У молодості поділяв комуністичні ідеї, був розповсюджувачем газети «Юманіте». Вищу освіту здобув у найпрестижніших навчальних закладах Франції - Інституті політичних досліджень і Національній школі адміністрації (1957). Після закінчення навчання почав кар'єру державного службовця (аудитор Рахункової палати, 1959), у 1962 р. обраний муніципальним радником в Сент-Фереол, звідки родом його родина. У 1962-1967 рр. працював в апараті уряду при прем'єр-міністрі Помпіду. У 1967 р. був обраний депутатом Національних зборів. При президенті В. Жискар д'Естені займав посаду прем'єр-міністра. Незабаром зайнявся політичною діяльністю: 1974 р. — генеральний секретар голлістської партії «Союз демократів на захист Республіки»; 1976 р.  — голова партії Об'єднання на захист Республіки. У 1977 р. був обраний мером Парижа. У 1986-1988 рр. Жак Ширак знову прем'єр-міністр. Ширак відкидав як політичні принципи "жискарівців" (центристів), так і радикальний реформізм лівих. Підтримував зниження податків, припинення цінового контролю, приватизацію, суворіше покарання злочинності та тероризму. Намагався зробити економічну політику більш соціально відповідальною. Був обраний президентом у 1995 р. після проведення кампанії під гаслом зцілення «соціальної тріщини» й переобраний у 2002 р. Його економічна політика включала елементи як підвищення, так і послаблення державного контролю. Його позиція щодо проблем Євросоюзу змінювалася від євроскептицизму до гарячої підтримки інтеграції. Його поточний термін закінчився 2007 року. Як президент Франції також був співпринцем Андорри і великим майстром Легіону Честі.

Шредер Герхард Фріц Курт (нар. 1944 р.) – німецький політик, лідер СДПН, федеральний канцлер ФРН у 1998-2005 рр. Народився 7 квітня 1944 року в бідній протестантській родині в селищі Мосенберг (Північний Рейн-Вестфалія). Його батько загинув на війні. В родині Шредерів було двоє синів, їх виховувала мати яка працювала на фермі. Коли Герхарду було 14 років, він був змушений був залишити школу і піти працювати молодшим продавцем. Пізніше він вступив на юридичний факультет Геттінгенського університету, який закінчив у 1976 р. Працював юристом, у 1978-1990 рр. у нього була приватна юридична практика в Ганновері. З 1963 р. Шредер — активіст соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). У 1978 р. його обрали керівником молодіжної секції партії СДПН. А в 1980 р. був вперше обраний в бундестаг, нижню палату німецького парламенту. Спочатку Шредер співпрацював з ультралівим крилом СДПН, але поступово його політичні погляди стали поміркованішими. Коли в 1990 р. СДПН ввійшла в коаліцію з партією зелених, Герхард Шредер став прем'єр-міністром землі Нижня Саксонія і залишався на цій посаді до 1998 р. Очолювана Шредером  коаліція соціал-демократів і зелених прийшла до влади в жовтні 1998 р. після 16-річного перебування в опозиції з обіцянками модернізувати економіку, підтримати підприємництво й зберегти системи соціального захисту. Нове керівництво мало вибрати між двома концепціями подолання кризи — скорочення соціальної підтримки населення (запропонована ліберальними економістами) або підвищення податків для більш заможних прошарків суспільства (ліві соціал-демократи на чолі з Оскаром Лафонтеном). Шредер вибрав перший варіант, що привело до розриву з Лафонтеном, який залишив керівництво СДПН. У той же час спроба Шредера приступити до виконання програми урізування соціальних прав громадян привела до стрімкого падіння підтримки СДПН населенням. Не зумівши вирішити структурні економічні проблеми, Шредер ледь не зазнав поразки на виборах 22 жовтня 2002 р. Тільки тверда опозиція американському вторгненню в Ірак і ефективна допомога жертвам повені на сході Німеччини допомогли СДПН одержати невелику перевагу над ХДС. У березні 2003 р. Шредер запустив програму структурних економічних реформ, відому як «Програма 2010» (Agenda 2010). Вона передбачала обмеження витрат на охорону здоров'я, пенсійне і соціальне забезпечення, а також лібералізацію трудового законодавства з метою стимулювання створення нових робочих місць. Це, однак, не дозволило побороти економічну кризу. У 2004 р. Шредер пішов у відставку з посади голови СДПН. 22 травня 2005 р. після поразки на місцевих виборах у землі Північний Рейн-Вестфалія Шредер оголосив про рішення СДПН ініціювати проведення дострокових національних виборів вже у вересні 2005 р., тобто за рік до закінчення терміну його повноважень. Дострокові вибори пройшли 18 вересня 2005 р. Неочікувано для всіх СДПН одержала лише на 1 % менше голосів, ніж блок ХДС/ХСС. Християнські демократи не змогли сформувати парламентську більшість без соціал-демократів, але умовою створення «великою коаліції» стало канцлерство Ангели Меркель. Герхард Шредер заявив, що йде з політики.