Визволення Черкас

Перед Черкаською операцією у радянських військ не було вирішальної переваги над супротивником у силах. Місто й околиці було перетворено німцями у сильний укріплений район. Адже гітлерівці відводили Дніпру, зокрема у районі Черкас, надзвичайно важливу роль у системі оборони. Захоплені в ті дні німецькі військовополонені свідчили, що з Берліна, від самого фюрера було одержано категоричний наказ: будь-що триматися і не відходити від Дніпра, вздовж течії якого було створено так званий «Східний вал». Черкаси було перетворено на один із найбільших бастіонів «валу»: дві смуги оборонних позицій, протитанкові і протипіхотні перешкоди, доти, дзоти, система опорних пунктів, в цегляних будинках – вогневі точки, сади й парки було перетворено на протитанкові райони, окремі ділянки заміновано… оборону займали відбірні частини третього рейху: три піхотні дивізії, декілька танкових і механізованих частин, у тому числі танкова дивізія СС «Вікінг» і моторизована дивізія «Валлонія».

Бої за Черкаси відзначалися виключною жорстокістю і тривали рівно місяць – із 14 листопада до 14 грудня 1943 року із перемінним успіхом.

Але почали розгортатися події на Черкаському напрямку значно раніше, коли наприкінці вересня 1943 р. радянські війська вийшли до Дніпра. 52-а армія генерала К.О.Коротеєва, яка входила до складу 2-го Українського фронту підійшла до Дніпра в районі Золотоноші.

Приблизно в той же час у тил ворога в район канівських і черкаських лісів було перекинуто 3-тю в 5-ту повітрянодесантні бригади. Це був найбільший повітряний десант (4575 воїнів), здійснений за роки війни. Дії десантників під командуванням підполковника П.М.Сидорчука вносили переляк в стані нацистів, створюючи видимість присутності в їхньому тилу великих сил регулярних частин радянської Армії.

4 листопада 1943 р. командувач 2-го Українського фронту генерал армії І.С.Конєв поставив перед 52-ю армією завдання форсувати Дніпро, об'єднатися з партизанами і десантниками та заволодіти Черкасами.

Підготовка до операції тривала 8 діб: з 4 по 12 листопада. За цей час, 11 листопада, через офіцера штабу 52-ї армії партизанам і десантникам було дано завдання у ніч з 12 на 13 листопада форсувати Дніпро і нанести удари по гарнізонах ворога у Мошнах, Будищі, Єлизаветівці, Лозівку. Це робилося для того, щоб дезорганізувати оборону ворога і відтягнути його сили.

Форсування Дніпра – окрема героїчна сторінка в історії визволення Черкас. Адже річка в районі міста досягала в ширину приблизно півкілометра, у глибину – від півтора до восьми метрів. Ранній холод того року різко знизив температуру води, а лід, лише схопивши водну гладь, утруднював використання човнів, плотів, наплавних мостів, на яких переправляли техніку. Але першою була піхота. Фашисти помітили наші війська на річці не відразу. А коли побачили – відкрили ураганний вогонь. Вода клекотіла від вибухів, розліталися у друзки плоти, гинули люди, але форсування тривало.

Героїзм радянських воїнів при форсуванні Дніпра дав змогу закріпитися на плацдармах і, розвиваючи наступ, разом з партизанами й десантниками вибити ворога із ряду сіл (Сокирно, Будище, Свидівок, Єлизаветівка, Дахнівка, Василиця, Руська Поляна, Дубіївка).  

Як передавало 19 листопада 1943 р. Радянське Інформбюро: «На Черкаському напрямку наші війська успішно форсували Дніпро… продовжуючи тіснити німців, вели бої на підступах до міста Черкаси. Противник зазнає великих втрат…». Але ворог не думав залишати місто. Чотири рази радянським військам довелося його штурмувати! Перший штурм 20 листопада і другий у ніч із 21 на 22 листопада вагомих успіхів не принесли. Перегрупувавши сили, 26 листопада радянські війська почали третій штурм. У результаті сильних ударів частин 254-ої та 294-ої стрілецьких дивізій вдалося захопити околицю міста в районі ринку Казбет.

28 листопада підрозділами 7-ої гвардійської повітрянодесантної дивізії за підтримки окремої танкової бригади було перерізано залізницю у районі сучасного м’ясокомбінату. Кільце оточення замкнулося. Проте за два дні гітлерівці, зосередивши великі сили піхоти з танками і артилерією, пішли в контрнаступ з боку Сміли. Шість днів точилися кровопролитні бої на цій ділянці. З повідомлення Радінформбюро за 5 грудня: «У районі Черкас наші війська продовжували відбивати атаки танків та піхоти противника. На одній ділянці німці кинули в бій 50 танків і полк піхоти…». І вже вночі 13 грудня наші війська почали вирішальний штурм міста. Німців обійшли із півдня, із району вокзалу і одночасно завдали потужного удару із островів на Дніпрі. Особливо запеклі бої точилися в центрі міста. Але на світанку наступного дня радянським військам вдалося повністю вибити загарбників із міста. Із будинків на вулиці Пушкіна командир 7-ої гвардійської повітрянодесантної дивізії полковник Дричкін керував останнім ударом.

14 грудня 1943 р. Москва вперше в історії салютує на честь Черкас, тоді – райцентру Київської області. 124 гармати дають 12 залпів. Нарешті місто, яке гітлерівці намагалися втримати до останнього, було звільнене військами 2-го українського фронту.

Із повідомлення Інформбюро від 14 грудня 1943 року: «…Бої за Черкаси мали надзвичайно запеклий характер… боротьба йшла за кожен квартал, за кожну вулицю. …Противник зазнав великих втрат. За останні дні у боях за місто знищено до 6000 німецьких солдат та офіцерів, захоплені трофеї і значна кількість полонених».

За звільнення Черкас орденами і медалями нагороджено 1150 солдатів, сержантів та офіцерів, 22 з'єднанням і частинам присвоєно найменування Черкаських, 13 воїнам – присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Іменами загиблих героїв пізніше було названо вулиці: Вернигори, Лазарєва, Чалова, Молоткова, Онопрієнка, Поднєвича, Сурикова, Хоменка. А 9 травня 1977 року на честь усіх воїнів, що полягли під час форсування Дніпра, було відкрито Пагорб Слави.