Відповідно до Указу Президента України від 11 лютого 2004 року (№180/2004), 15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. До того часу 15 лютого неофіційно відзначалося як річниця завершення виведення радянських військ з Афганістану в 1989 р.

           15 лютого 2014 року виповнюється 25-а річниця виведення радянських військ з Афганістану. Щорічно напередодні цієї дати ми віддаємо данину пам'яті та поваги воїнам, які загинули, виконуючи свій військовий обов'язок. 15 лютого 1989 року генерал Борис Громов останнім із 40-ї радянської армії, якою командував, залишив Афганістан. На «бетеері» він під’їхав до Термезького мосту «Дружба» через Амудар’ю на кордоні з Узбекистаном. А позаду залишилася країна, в якій радянські солдати 9 років «виконували інтернаціональний обов’язок».

Революція в столиці Афганістану Кабулі вибухнула 27 квітня 1978 року. Диктатора країни Мухаммада Дауда і всю його сім’ю розстріляли. До влади прийшла марксистська Народно-демократична партія. У грудні підписано договір із Радянським Союзом про безкоштовне переозброєння афганської армії. Нові лідери країни Нур Таракі та Хафізулл Амін взялися закривати мусульманські храми та школи, згодом почалися репресії проти політичних опонентів. У середині березня 1979 р. в Гераті, найбільшому після Кабула місті, вибухнуло повстання. Тоді ж загинув перший радянський військовий – майор Микола Бізюков – один із 4 тисяч інструкторів, присланих з СРСР. Рішення підтримати кабульський режим, що вже не контролював більшості території країни, генсек ЦК КПРС Леонід Брежнєв прийняв за порадою тодішнього міністра оборони Дмитра Устинова.

Радянське вторгнення було проведено за зразком вторгнення в Чехословаччину в 1968 році. Першими висадилися 24 грудня 1979 року на аеродромі Баграм, поблизу Кабула, частини 105-ої гвардійської повітрянодесантної дивізії. Одночасно до Афганістану увійшли через Кушку і через інші прикордонні пункти 357-а і 66-а моторизовані стрілецькі дивізії. У лютому 1980 року контингент радянських військ в Афганістані досяг 58.000 чоловік, а в середині 1980 року в Афганістан були введені додатково 16-а і 54-а мотострілецькі дивізії. Афганська армія чинила інтервентам завзятий опір. Їм допомагали гори, складний рельєф місцевості, які займають велику частину Афганістану. Прокомуністичний режим, що спирався на радянські війська, афганці сприймали як «владу безбожників». До того ж політичну боротьбу в країні прийнято було вести за допомогою зброї, а кожна партія чи рух мали свої загони. Повстанці, що самі себе звали моджахедами, а радянські солдати – душманами або «духами», діяли невеликими групами по кілька десятків людей. Нападали на окремі колони, вбивали вартових, мінували дороги. Виграти таку війну було неможливо.

З ініціативи ООН 14 квітня 1988 року в Женеві пройшли переговори між США, Пакистаном, Афганістаном та СРСР. Перші дві держави обіцяли не допомагати афганським повстанцям. А Радянський Союз в особі міністра закордонних справ Едуарда Шеварднадзе – покинути Афганістан упродовж дев’яти місяців.

Вивід почався 1 травня 1988 року. Окрім 40-ї армії, у країні перебувало 120 тисяч цивільних, які будували дороги та заводи. Перед тим як піти, радянські частини зібрали 3-місячні запаси озброєння та продовольства для афганської армії. Проте через поганий контроль із боку влади більшу їх частину розпродали і вони потрапили до рук душманів.

Афганська війна тривала з 25 грудня 1978 р. до 15 лютого 1989 р., тобто майже 10 років. У квітні 1989 року газета «Правда» оприлюднила загальні втрати радянських військ в Афганістані: 13 833 загиблих, 332 зниклих безвісти. Загалом, «Афган» пройшли понад 150 тис. українців, 3 360 загинули, доля 72 досі залишається невідомою. Отримали поранення більш ніж 8 тисяч українців, 4 687 з них повернулися до рідних домівок інвалідами. Такі дані Української спілки ветеранів Афганістану.

Вшановують в Україні і всіх тих, хто брав участь в інших війнах. Зараз у Збройних силах України служить близько 2 тисяч офіцерів і прапорщиків, які брали участь в афганській війні, близько 20 тисяч військовослужбовців, які виконували інтернаціональний обов'язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В'єтнамі, Ефіопії, на острові Куба та в багатьох інших «гарячих» точках. Також вшановують пам'ять про 487 українців, які загинули під час воєн і конфліктів на територіях 16 країн світу.

Віват усім, хто повернувся з поля брані

З Єгипту, Сирії, Анголи, Сомалі,

Хто бачив смерть в крутих горах в Афгані,

І тим, хто не прийшов до рідної землі,

Кого не стріла рідна мати на порозі…

І хай торочать злії язики,

Залишитесь Ви в пам’яті народу

Синами рідної Вітчизни навіки!