До Дня памяті жертв голодоморів

Година Пам’яті і Скорботи

„Отой проклятий 33-й…”

Вч.: У минулому майже кожного народу є важкі часи. Проте новітня історія людства може назвати лише кілька народів з особливо трагічною долею. І серед них – українці, які пережили найстрашніший голод 1932-1933 рр.

22 листопада в нашій державі буде відзначатися День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Бо внаслідок голоду вимерла п’ята частина сільського населення України. Ви тільки вдумайтесь у цю страшну цифру: кожен п’ятий в цей час помер голодною смертю!..

1 уч. Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?

Де фільм, який нам показав би голод,

Отой проклятий 33-ій рік?..

2 уч. Літа 7441 від створення світу (року 1933-го від Різдва Христового) був в Україні Великий голод. І не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів.

3 уч. Українська нестерпна сюїта...

А навколо – одна сон-трава

Умирати почали у квітні,

Коли всюди – все ожива.

Ні живої води...

Ні порому,

Що єднає життя на порі,

Чи ж то легко смеркать молодому

На ранковій веселій зорі?!

Вже і проліски, і блавати...

Ще би трохи – і сад зацвів!

Як було тим очам закриватись

Під лункий солов’їний спів?!

4 уч.: Жахливо навіть більше ніж через 80 років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932-й рік. Зараз ми знаємо, що це був не голод, а державний розбій, спрямований на фізичне винищення українських селян, які не хотіли йти в колгоспи. Це був масовий сталінський геноцид, людиноморська війна проти цілого народу, такого працьовитого і цілком безневинного.

Перегляд фільму ”Злам”

1 уч. То були страшні часи. По всій Україні стояв стогін. Села обезлюділи, а ті, хто залишився живими, втрачали людську подобу, віру, духовність, ставали байдужими до всього. Всі думки цих вкрай виснажених, змарнілих, схожих на привиди, страдників були спрямовані на пошук бодай крихти їжі.

2 уч. Пухли старі та малі, вмирали роди та села. Смерть чигала на шляхах, на полі, в хатах. Здавалося, її кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси.

3 уч. На тихі села навійнулось горе –

дітей з колиски кинуто на сніг,

спустошено господарів комори…

хто хліба шмат собі придбати міг,

хто до роботи уставав на зорях,

а зморений, моливсь до образів –

діждався той Сибіру, Соловків…

4 уч. Що діялось? Буряк, кору, солому

місив слізьми многостраждальний люд.

На чатах, смерть стояла в кожнім домі,

Гнили мерці на лавах там і тут.

1 уч. ... То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати...

Луна ще й досі в оболонях,

Здичавіла вкраїнська хата,

На березі своїх агоній,

Глуху заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті!

Як божевільна їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Замліли навіть поторочі

І відвернулись голіафи.

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили.

То був страшний навмисний голод...

Чи, Боже, й ти вже був безсилий?

Вч. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як і раніше, а ми ходимо по землі зі своїми тривогами і надіями. Тож давайте сьогодні, хоч і з запізненням, пом’янемо хвилиною мовчання мільйони тих людей, які стали жертвами небаченого в історії українського народу страшного голодомору.

Хвилина мовчання

2 уч. Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Хай стоїть на могилі цій хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один від поки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

3 уч. Мільйони людей, які загинули у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, їхні діти та онуки.

За днями дні мина повільно рік,

За днями дні – і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться вовік.

Вч. Давайте закінчимо нашу Годину Пам’яті словами “Молитви за убієнних голодом” нашої землячки Катерини Мотрич.

Повторюйте за мною.

Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Прости, народе Божий! Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили. Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки віків відведи! Амінь.